Правові аспекти визначення соціального материнства та батьківства: Юр.Газета
укр | рос
ЮрбізнесЗемельне правоРезонансЗаконВладаЮрсвітСудова реформаЮр.ТемаСудова практикаДержавотворення«Private Life»
перша \ №10 (10) 25 листопада 2003 року \ Правові аспекти визначення соціального материнства та батьківства
№10(10) 25 листопада 2003 року
: Сімейне право
Правові аспекти визначення соціального материнства та батьківстваМіхеєва КатеринаЮристРеалізація прав громадян у сфері репродуктивних технологій є найбільш уразливою. Незважаючи на це, зазначена царина сімейно-правових відносин до останнього часу не відчуває на собі достатнього правового регулювання.
Частково це можна пояснити тим, що застосування методів штучного запліднення або імплантації зародка поки що не достатньо поширене. Водночас різке зниження репродуктивного здоров’я населення, падіння народжуваності, нові розробки у галузі біомедицини раз по раз привертають увагу до правових питань застосування методів штучної інсемінації.
Актуальність застосування методів штучної інсемінації пов’язана також із іншою категорією проблем, пов’язаних з комерціалізацією та криміналізацією народження дітей за допомогою сурогатного виношування. Чинне законодавство України у сфері застосування методів штучного запліднення наразі не відрізняється повнотою регулювання, а відсутність певних законодавчих норм надає можливість використовувати методи штучного запліднення з метою, яка не тільки не відповідає морально-етичним нормам, але й створює основу для криміналізації цієї сфери.
РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОЇ ІНСЕМІНАЦІЇ
Переважно походження дітей від батьків базується на кровно-родинних зв’язках. Сімейне законодавство встановлює регулювання так званого соціального материнства та батьківства. Традиційним інститутом соціального батьківства є інститут усиновлення. На сьогодні з передовим розвитком медицини особливого значення набуває соціальне батьківство (материнство), яке є результатом застосування штучної інсемінації. Під штучною інсемінацією розуміється застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріона (зародка), а також виношування та народження дитини за допомогою сурогатної матері.
Перше згадування про можливість застосування методів штучного запліднення закріплювалося в Законі СРСР “Про внесення змін та доповнень в деякі законодавчі акти СРСР щодо питань, які стосуються жінок, сім’ї та дитинства”. Дещо пізніше Кодекс законів про шлюб та сім’ю України (у редакції від 1992 р.) встановлює регулювання питань запліднення за допомогою донору (сурогатної матері), відповідно до якого дружина, яка дала письмову згоду своєму чоловіку на запліднення та народження дитини іншою жінкою, записується матір'ю цієї дитини і не має права оспорювати проведений запис.
19 листопада 1992 р. в “Основах законодавства України про охорону здоров'я” закріплюється право кожної жінки на застосування методів штучного запліднення або імплантації зародка. Так, відповідно до ст. 48 згаданого нормативного акта застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров'я України на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.
Новий Сімейний кодекс України також приділяє увагу питанням реалізації громадянами своїх прав у сфері репродуктивних технологій. У ст.ст. 123, 139 СК України встановлено порядок визнання батьками дитини, яка народилася у результаті штучної інсемінації та можливість оспорювання материнства сурогатною матір’ю. Проте не можна не звернути увагу на те, що Кодекс залишає поза полем правового регулювання більшість проблемних питань, які виникають у зв’язку із застосуванням методів штучного запліднення.
СУРРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО
Перша дитина, яку народила сурогатна матір, з’явилася в Англії в 1978 р. Натомість ставлення до легалізації сурогатного материнства у різних країнах досі лишається різним. Існують країни, в яких сурогатне материнство заборонено. Так, наприклад, у Німеччині спроба імплантувати ембріон жінці, яка у наступному має намір відмовитися від своєї дитини, є злочином, відповідальність за який несе лікар, який здійснив операцію із пересадки ембріона. У Норвегії, Іспанії, Швейцарії дозволено лише некомерційне сурогатне материнство. У Канаді сурогатне материнство дозволене, але договір з сурогатною матір’ю не має юридичної сили, тобто жінка (сурогатна матір) може залишити народжену дитину собі.
Україна належить до тих країн, які на законодавчому рівні закріплюють правові можливості застосування сурогатного материнства (зокрема, комерційного). Важливо наголосити, що застосування саме цього інституту штучного запліднення викликає більшість проблемних питань, які спричинені як недосконалим правовим регулюванням, так й морально-етичними аспектами.
Відповідно до п. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України у разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Положення цієї статті свідчать, що Сімейний кодекс України у питаннях штучного запліднення за допомогою сурогатної матері не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір’ю та подружжям. Відтак, СК України не припускає можливості того, що сурогатна матір захоче залишити дитину собі, не зберігає за нею права залишити свою дитину та бути зареєстрованою у органах реєстрації актів цивільного стану. Відверто кажучи, це положення не відповідає практиці тих європейських країн, в яких сурогатне материнство дозволено на законодавчому рівні.
Європейська практика дотримується зовсім іншого підходу щодо регулювання питань встановлення материнства у випадку народження дитини сурогатною матір’ю та виходить з того, що матір’ю дитини є та жінка, яка її виносила та народила, тобто права біологічної матері мають переважну силу перед правами матері генетичної. Аналогічне положення презюмується російським сімейним законодавством, відповідно до якого особи, які перебувають у шлюбі, та які дали згоду у письмовій формі на імплантацію ембріона іншій жінці з метою його виношування, могуть бути записані батьками дитини лише за згодою жінки, яка народила дитину.
У 1989 р. група експертів Ради Європи розробила та систематизувала рекомендації у сфері застосування сурогатного материнства (Council of Europe. Human Artificial Procreation. Strasbourg.1989). З метою запобігання можливості використання комерційного сурогатного материнства, а також з метою запобігання випадків, коли сурогатна матір відмовляється віддавати народжену дитину, комісія Ради Європи по біоетиці рекомендувала здійснювати імплантацію ембріона близьким родичкам або подругам бездітної жінці, які вже мають хоча б одну дитину.
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН ПРИ ЗАСТОСУВАННІ СУРРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА
Інший аспект питань походження дитини від сурогатної матері стосується презумпції батьківства та прав чоловіка, який перебуває у шлюбі із сурогатною матір’ю. Припустімо, що жінка, яка має намір стати сурогатною матір’ю, підписує з подружжям та з відповідним медичним закладом договір про виконання послуг щодо виношування дитини, в якому вона дає згоду на виношування дитини, на застосування до неї відповідних процедур та на наступну передачу дитини подружжю. Проте законодавством не встановлюється необхідність в отриманні згоди чоловіка на використання його жінки як сурогатної матері. З одного боку, це зрозуміло, оскільки сурогатне материнство зачіпляє лише репродуктивні права жінки, але не її чоловіка. А репродуктивні права будь-якої особи не можуть бути обмежені іншими особами, зокрема подружжям. З іншого боку, Сімейний кодекс України встановлює презумпцію батьківства, що означає, що батьком дитини, яка була народжена у шлюбі, є автоматично чоловік жінки. Отже, беручи до уваги недолік у правовому регулюванні цих питань, а також відсутність заборони оскаржувати батьківство на підставі п. 2 ст. 123 СК України, можна припустити, що чоловік жінки, яка була штучно інсемінована з метою виношування та народження дитини, має право звернутися до суду з вимогою про встановлення його батьківства. При цьому слід зазначити, що наразі відсутні належні правові механізми захисту прав як генетичного батька, так й чоловіка жінки, яка була сурогатною матір’ю.
З огляду на презумпцію батьківства подружжя, права жінки, яка буде виконувати функції сурогатної матері, та її чоловіка при застосуванні сурогатного народження дитини особливого значення набуває договір, якій укладається між подружжям, медичним закладом та жінкою, яка згодна виступити у ролі сурогатної матері. Вважаємо, що істотними умовами такого договору є не тільки встановлення обов’язку сурогатної матери віддати дитину після її народження генетичним батькам. Крім цього, у договір слід вносити багато інших істотних положень, а саме: компенсація витрат на медичне обслуговування, втрати заробітної плати сурогатної матері, встановлення її місця проживання, найменування медичного закладу, в якому буде здійснена операція із пересадки ембріона, в якому буде надаватися наступна медична допомога та обстеження сурогатної матері тощо. Нарешті, коли йдеться про комерційне сурогатне материнство, в договорі потрібно оговорювати суму нагороди або компенсації на випадок, коли сурогатна матір захоче залишити дитину собі, а генетичні батьки не будуть проти цього заперечувати.
СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО ТА ЗАКОНОДАВСТВО В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Важливо зазначити, що застосування методу штучного запліднення дитини можливо лише за медичними показниками. Тому ситуація, за якій фізіологічно жінка може мати дитину, але за будь-якими причинами не хоче самостійно виношувати та народжувати дитину теоретично не припускається. Порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона на сьогодні урегульовано в „Умовах та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів)”, які затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України № 24 від 4 лютого 1997 р. Відповідно до п. 1.2 зазначених Умов штучне запліднення здійснюється виключно в акредитованих для цього закладах охорони здоров'я за дозволеними МОЗ методами. Під час використання методу штучного запліднення подружжя має право на інформацію про процедуру штучного запліднення та медичні і правові аспекти її наслідків; результати медико-генетичного обстеження донора, зовнішні його дані, національність.
Однак наразі існує досить велика можливість поширення комерційного сурогатного материнства. Головна причина – кримінальна діяльність (торгівля органами дітей або торгівля дітьми для наступного їхнього жебрацтва) та низький прожитковий рівень більшості українського населення. У такій соціально-економічній обстановці за умови відсутності відповідного правового регулювання та відповідальності за порушення певних норм, вже створені необхідні передумови для зловживання в кримінальних інтересах тими можливостями, які надає Сімейний кодекс України щодо використання сурогатного материнства. А ігнорування в Кодексі прав біологічної матері перед правами генетичних батьків тільки підтверджує це.
ОСПОРЮВАННЯ МАТЕРИНСТВА У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ
Сімейний кодекс України не допускає можливості оспорювання материнства жінкою, яка виконувала функції сурогатної матері. Так, відповідно до п. 2 ст. 139 СК України жінка, яка вважає себе матір’ю дитини, має право пред’явити позов до жінки, яка записана матір’ю дитини, про визнання свого материнства. При цьому оспорювання материнства не допускається у випадках коли дитина була народжена із застосуванням імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям. При цьому Сімейний кодекс України не регулює ситуації, коли батьківство або материнство може оскаржуватися подружжям, яки надали згоду на застосування методів штучного запліднення. Наприклад, у випадку коли дитина народилася з будь-якими фізичними або психічними відхиленнями. Виходячи із загального змісту сімейного законодавства оспорювання батьківства у такому випадку не допускається.
З огляду на викладене можна зробити висновки, що забезпечення репродуктивних прав людей, та встановлення правового регулювання цих прав на сьогодні має досить суперечливий характер. Поза зоною законодавчого регулювання лишається багато питань, пов’язаних с захистом прав біологічних та генетичних батьків, забезпечення прав дитини, зокрема, знати своїх батьків тощо. Проте найбільш важливо, що правові прогалини у цій сфері наразі можуть заповнити лише норми моралі, застосування яких залежить від рівня розвитку цивільного суспільства в Україні.
Юристи України 2008Вибір клієнта
ПОСТ-РЕЛІЗ
прес-конференціїза підсумками дослідження
«Юристи України 2008. Вибір клієнта»
та круглого столу на тему
«Клієнт-юрист: проблеми взаємовідносин»
Кар'єрний шанс
Юридична газета запрошує до співпраці та працевлаштування: докладніше.
П Е Р Е Д П Л А Т А
Передплата газети
Редакційна передплата
Архів номерівРубрики та темиСпецвипускиПрес-релізАвториПередплата газетиРедакційна передплатаРекламаКонтактна інформаціяЮридичний журнал
Юридична газета 2003-2008ISSN 1991-8259
Передрук та публічне використання матеріалів можливі лише з дозволу редакції
-
264-27-00